Ман фест генерац, що не в дбулась

Ми потребуємо війни,
Ми зниділись без неї.
У шкірЯних портупеях
До бою станемо усі.
Ґенерація чекає змін,
У кровí очищення чекає,
Подумки в руці стискає
Холодно-вбивчий карабін.
Заіржавіли шаблі-бритви,
В клоаці тихо животієм,
Потроху мирно пліснявієм –
Єство жада ристалу, битви.
Нехай негайно гряне буря,
Аби гниле й червиве
Змести із древа нині,
Що, смердячИ псується, муля.
Ми вимагаємо війни
Дарма за що, дарма вже з ким,
Ми самі вигадаєм ворогів,
Бо, звісно ж, знайдуться вони.
Кипить у жилах наша кров
І збуджує нас колір хакі,
Благаєм не пощади – лише сварки –
Ми уп’ємося нею знов.
Ми не забули дотик зброї,
І наші ґени пам’ятають,
Як з задоволенням вбивають,
Бо кожен з нас у серці воїн.
Війна і мужність – наша справа,
Любов до ближнього – пусте,
Ми лиш обожнюєм одне:
Лягти в бою – то наша слава.
Яка ж бо користь довгого життя,
Життя – це бій, а перемога – смерть.
Ми боягузтву плюнем: “Геть!”
Січ – наш уділ, а не ниття.
Нам сунуть інші ор’єнтири,
Годують падаллю брехні,
Та не приспати їм жаги –
Свій час чекають вже сокири.