О муза, полная печали,
Предвосхищая бытие,
Ты знаешь, как сердца рыдали
И что приносит житие.
Натхнення, повне глибиною,
Прокляття кожної строки,
Та серед всіх ти сам з собою
Щодня, щомісяця, роки.
Бегут куда-то прочь минуты,
Захватывая мыслей звон,
На голы ноги, что обуты,
Как стая беленьких ворон.
Та хто ж покаже, як піти
По тій загубленiй дорозі,
Бо до неї стоять кати,
Й душа шукає шлях в загрозі
Для собственного жития
Внутри фантазий встречи рая,
И где-то там ищу и я,
Все спотыкаясь и вставая.
Та й легко знову загубити,
Що не знайшов, та ще шукаєш,
Але знайдешь тобі як жити,
То що згубив і що ще маєш.
08.03.1999г.
О муза, полная печали
© Copyright: Сметанка, 2001
Свидетельство о публикации №101091200046
Свидетельство о публикации №101091200046
Рецензии