Не ятри мені душу, не треба,
Серця мого, прошу, не ятри.
Я іду знов від тебе й до тебе,
Із нізвідки іду в нікуди…
Не кажи мені знов про кохання –
Я не зможу повірить тобі.
Чи не чуєш ти, милий, що зрання
Плачуть в небі мої журавлі?
Чи не бачиш, що я відлітаю,
Покидаю назавжди свій край?
Чи не чуєш, що я затихаю
Між тужливого клекоту зграй?
Милий, милий! Я біла лелека
Я пошлю тобі пір’я здалеку.
Ти по пір’ю впізнаєш дорогу:
Чи зустрінемось, - знати лиш Богу.
Милий, милий! У білому пір’ї
Потонуло далеке узгір’я.
А у небі кружляє лелека,
Ронить пір’я, курличе тужливо –
Кажуть люди, то бідна дівчина
Плаче високо в небі за милим…
Лелека
© Copyright: Мирослава Данканич, 2001
Свидетельство о публикации №101051700370
Свидетельство о публикации №101051700370
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.