Ніколи не нав'язуй іншому своєї думки, тим більше – не намагайся привити власному розуму чужорідну думку чи ідею,
наче гілку груші – яблуневому дереву. Прислухайся пильно, чи не бентежить твої почуття і свідомість бодай чимось це нове,
навіть якщо воно здається логічним і правдивим. Так, мозок прийме думку, яку визнає зручною і корисною, продовжуватиме
справно працювати, служити тобі і водночас направляти твої вчинки, бо ви з ним взаємозалежні, пов'язані інстинктом
самозбереження.
Знову і знову, переймаючи щось невластиве для себе, те, що викликає неспокій, сумніви – ледве відчутні, підспудні, –
ти поволі викривляєш свідомість, власне єство, мабуть що незворотньо.
І от, раптом прокинувшись серед ночі, нажаханий, ніби після затяжного тяжкого марева, ти збагнеш, що трапилось щось лихе,
невиправне, але не зможеш відчути, що саме – ти прокинувся геть іншим. Адже твоє серце, власноруч зраджене тобою, заклякло
і більше не в змозі промовляти до тебе. Віднині ви чужинці.
