Илахим, Александр Редичкин
Рiзнi
Илахим
Ми різні, наче сон і яв,
Нічна пітьма і денне світло.
Я – той барвінок, що зів’яв.
Ти - орхідея, що розквітла.
Ти червонієш – я пожовк.
Ти ранок – я вже надвечір'я.
Твоя душа – як ніжний шовк.
Моя – занедбане ганчір’я.
Ти - квінтесенція троянд,
Я – гіркуватий смак полину.
Хто я? Педальний Росінант.
Ти – як тобоськая перлина.
Моя душа – труха від пня.
Твоя – крилатії орелі.
Що я? Шагалівська мазня.
А ти – картина Рафаеля.
Я – те, що і нездара б зміг.
Ти – те, чого ніхто не вміє.
Ти - суламітин срібний сміх.
А я - ридання Єремії.
Моя любов – хиткі піски.
Твоя – Едем з суцільних марев.
Я – хаща, де самі вовки.
Ти – небеса, де ані хмари.
Як аксіома, ти проста.
Я – щось подібне теоремі.
Моє - Малина Золота.
Твоє – то Оскар або Греммі.
Я умертвінням плоті є.
А ти - смачна духовна їжа.
Скрипиця я, а ти - кольє.
Ми різні, та нема рідніше.
© Copyright: Илахим, 2024
Свидетельство о публикации №124041600164
---
Заново учиться говорить
Александр Редичкин
Тишина — она как невесомость,
Проще жить без груза, налегке,
Молча спит затюканная совесть
На своей лежанке в уголке.
Не сторонник я словесной чащи,
Лучше недобор, чем перебор,
Но чем дольше паузы, тем чаще
Рвётся наш незримый разговор.
Нет, пожалуй, хуже переплёта,
Чем душе, умеющей творить,
Словно после долгого полёта
Заново учиться говорить.
16 апреля 2024
Другие статьи в литературном дневнике:
