ИлахимЛюбове моя незгасима ховаєш очі. напад сорому? бо ніжності у грудях тісно… мені, нехай короткозорому, усе це зрозуміло, звісно. тож ми тендітно полоскочемо хоч трошки нерви, так, дівчатко? у цьому погляді дівочому цнотливість лагідна спочатку… зачарувався, очи витріщив - і відчуваю підсвідомо: ведуть оці наївні хитрощі до божевіль, а ще до втоми після ночей із поцілунками, що розтягнув би їх надовше. на тілі губи візерунками на опис твій не маю хисту я – дай Боже, щоб ночей не спали ми не через те, що забагаті, а навкруги чорніють заздрощі, і звідусіль самі загрози, бо десь колись чиїсь життя строщив… крий Боже, щоб багнюка прози тримала, наче липоватиця. навіщо ті скарби із неба? людьми лишатися, кохатися - і досить, більшого не треба. щоб без важких гріхів, як діти, ми були, як посивіють скроні. але й тоді душа тремтітиме, як вперше, на твоїй долоні. а небеса пробачать, вірую, що хочу завжди, як востаннє. серед зими ти подих вирію.
© Copyright: Ольга Заря 2, 2024.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
