Алёна Рычкова
Я кутаю яблони, словно детей готовлю к прогулке неблизкой.
По капельке свет отползает с ветвей вовнутрь оловянного диска,
Плывущего медленно в белой пыли, привычной дорогой, на запад.
А саженцы малые, как журавли, пружиня мосластые лапы,
Того и гляди – упорхнут к облакам, взмахнув на прощанье дерюгой.
Но разве поднимется чья-то рука сдержать их стремление к югу?
Случится такое, я в землю врасту и стану глядеть, обмирая,
Как кустик незрелый курлычет во льду, а сад, словно дикая стая,
Встаёт на крыло и зовёт за кордон. Вот корни, державшие мёртво,
Срываются с дёрна, не чуя урон и... в папиной куртке потёртой
Взлетает вожак у села на виду, скрывается прочь за оградой...
Я кутаю яблони в нашем саду. Я, папочка, знаю – так надо.
Лара Ковальчук
Маленька Ло, чому ще й досі
твій погляд в кожній новій жінці?
Гадаєш, що в моєму віці
я рвав від ревнощів волосся,
як знав напевно - не одна
проводиш дні осінні й ночі?
А так мені дивилась в очі,
комусь махаючи з вікна...
Вже майже висохла трава.
По ній любила ти босоніж.
Зі мною... Й зустрічами поміж
із тим, що клинці підбивав.
Духмяним чаєм пахла ніч.
Тепер так пахне кожен сон мій.
І я встаю, спітнілий, сонний
та спогадам шепочу : "ні!"
Топлю в спиртному що було.
Коханок стільки, аж затісно.
Отож, скажи, якого бісу
щоночі снишся мені, Ло?
Натхнення:
http://www.stihi.ru/2012/08/21/2100
"Любили ли?.." Елена Наильевна
Замечательный перевод Владимира Грубина:
http://www.stihi.ru/2012/09/06/10211
© Copyright: Лара Ковальчук, 2012
Свидетельство о публикации №112090600116
Другие статьи в литературном дневнике:
