Ще не вмерла Автор Уркварт Ройхо
Ще не вмерла,ще волає,
та скоро задавлять.
Так панове депутати Вкраїною правлять.
На майданi- горлопани,
А у Радi- зрада!
Народ тихо вимирає,нема бiльше ладу.
І щоб жити в Україні, ніхто не дасть ради,
бо отим "слугам народу",тiльки грошi в радiсть.
Від них людям лиш досталось холоду,та «гладу».
...Нi,ще сорому зосталось,
стиду не одмити,
що не змогли жить в країни,якiй свiт кормити.
Де та сила, де та воля,
слава гайдамача?
Пiд кайданами попрiла,
в могилах лежачи.
Де подiлись буйнi чуби,сивi оселедцi,
тих кого жахались ляхи,та пашi турецкi?
Рознесло широким степом,буйними вiтрами,
лиш бiлiють чіїсь кiстки,
в розритих курганах.
Проржавiли гострi шаблi,потлiли жупани,
чи то хлопскi,чи то панськi,
ніхто вже не встане.
Бо тепер у можновладцiв,пам"ятi немає,
честь та правду поховано,а де дідько знає.
І на транші забугорні у герої пишуть аферистів та бандитів,
які все підпишуть МВФу та ГосДепу,
люди тільки плачуть,
пасюки що вже зажерлись,за доляри скачуть.
Ще цвiте краса дiвоча,та не видно цноти,
продають її за безцiнь,хтивим на "охоту".
За тi ж грошi,геть паплюжать чеснот парубоцьких,
мають красу України,
як в "сiмействах шведських",
є заїзжим людоловам- гешефт «не по детски».
На їх шоу,лишень видно,встиду та огиду,
содомiтiв-педофiлiв, хають лиш для виду.
Бо кришуют їх конкретно,ближчi до держави,
може й подано заяви, та не видно справи.
Розвелося слуг народу "всiлякого зраку",
з чужим голосом папуги,їх i мають всяко.
Роздiляють народ рiдний,на правих,та лiвих,
тi хто зроду ненажери до грошей зрадливих,
з блюдолизiв тих вертлявих,гладких,та речистих,
що до влади досягнувши, душею нечистi.
Щедро кров"ю поливають,ненавистю травлять,
у могилу народ рідний,швидко геть направлять.
Де земля що годувала,щедра та привольна,
запустiла занедбана,як душа в неволi.
І шматки що посмачнiше, геть порозтягали,
та без шуму, без закону порозпродували.
Розкрадають нашу землю дiлки забугорнi,
отрутою засипають,та зерном потворним.
А де нашi гречкосiї,чеснi працьовитi,
вимирають,вже полями нiкому робити.
Повалялись бiлi хати,проросли тернами,
З селищ молодь повтiкала, аж за океани.
А про совiсть в землях наших вже мабуть забули,
розпродали честь та гiднiсть, чим богатi були.
Попи в церквах,владi ситiй,осанну спiвають,
хвалять тих,хто народ рiдний гнiте,обкрадає.
Позрікались православья,віри дідівської
проміняли на унію зради бісівської.
Суддi творять суд неправий, невинних саджають,
а бандити з крадiями правлять та гуляють.
Геть забули за братерство,пам"ять розтоптали,
а добра що нас єднало, як і не бувало.
І тепер уже воюють з рідними братами,
як безумні те руйнують що набудували.
Бiжать люди з Украiни до кращоi долi,
бо не бачуть в землi рiднiй нi правди,нi волi.
От таке життя, як в казцi, чим далi – страшнiше,
вже не видно шлях до храму, за хмарами свiтла.
http://www.stihi.ru/2015/01/21/11207
Другие статьи в литературном дневнике:
