Вдова

Удова

Пам'яті мами

Вразило її домівку
Блискавкою горе,
Пригорта дітей голівки,
Відчай стиснув горло.

Попрощалась з ним учора,
Стала удовою.
Поле біле, а смерть чорна,
Скрізь її доволі.

Скута вся земля морозом,
А в снігу убиті.
Будуть довго хлопців возом
До могил возити.

Будуть повнитись могили,
Сонцем відігріті.
Зупинив ворожі сили
Він — Солдат в граніті.

А вона й маленькі діти
У невтішнім горі.
Нею стільки сліз пролито,
Скільки крапель в морі.

Та сухими стали очі,
Бо скінчились сльози.
Іти треба, хоч — не хочеш,
По тяжкій дорозі.

Кілометрів п’ять до ланки,
Бистрою ходою
Поспішала спозаранку
З думкою одною:

Прополоти треба швидко
Й додому спішити,
Все зробити, поки видко,
Бо чекають діти.

Свій город полола ніччю,
Низько спину гнула.
Два синочки сплять за піччю,
Й донечка заснула.

Мудрість в віці її зрілім
Досягла зеніту...
Поєдналася із милим
Уже на тім світі.