у мiстi N

Цей жовтень з давніх коїться давен,
тому й здається - був колись у ньому,
здається - ночував у місті "N",
та спав нa чомусь легкому, лляному.
Білизна? Ні. Не думаю... Навряд.
Ще й фарбу померанчову щоночі
я бачив уві сні... Ознаку втрат
від себе гнав, розплющуючи очі.
За звичаєм гортаючи листи
у книзі рукописній, йшов рядками,
та й пробував свої рядки сплести,
а ті рядки вели мене до ями,
з якої вже нікуди хоч вмирай...
Мій жовтень, мій рукопис, ряд осінній -
такий собі жовтневий тихий рай
в збиговиську фіалок та глоксиній.
Там зовні - листя, падаюче ниць,
всередині - давешні забобони,
що йдуть від стародавніх вечорниць,
не знаючих якоїсь там Сорбони,
чи ще чогось... Є двоє - він, вона,
притули, пристрасть, дотики та ноти.
Забувши, що за вікнами війна,
кохались, не порушуючи цноти,
бо так воно було ще з давнини.
Записані рядки не рукописні -
жовтневим листям писані вони,
і ноти є, немає тільки пісні,
бо йде війна... У місті "N" бої,
як вижити у ті часи вразливі?
Хто перший - він, кохаючий її?
Закохана вона з уламком зліва?
Ось книга, ось її сторінки злі,
рядок - обох оця війна поглине...
А ще - червоне листя на землі,
як перша кров здобутої калини.