Всі сльози висохли, нема й поплакати вже чим,
Бо їх пролляв я може десь даремно,
Хоча, здавалося, багато тих причин,
Та у грудях ще й біль сховався щемно.
От що такого ще казать людям,
Яким на ближнього плювати?
Коли для них всі стали поріддям,
З якого можна плюндрувати...
Оце так-так, інакше і не мовиш,
Себе самі звели на п'єдестал
Та ти їх ще й з опаскою обходиш,
Бо ти - сміття, вони - кристал.
О, Господи, коли вже стихне ця війна?
І що там мир, коли самі, браття, -
В руці з ведеречком лайна,
А в серці сповнені гниття...
Ото і лився піт кривавий,
Коли Христос благав Свого Отця...
Бо Він любові не зрікався
На хрест пішов, змирившись до кінця!
Щоб не насмерть нас вів Лукавий,
А Дух Святий щоб вів нас до вінця!
Молюся ще невтомно й щиро,
Та хай вже сліз моїх невистача,
Я й вас благаю (в людство вірю),
Не перетворюйте орало на меча!
Не перетворюйте орало на меча!
© Copyright: Сергий Новокаховский, 2019
Свидетельство о публикации №119042404374
Свидетельство о публикации №119042404374
Рецензии