Як сумно,важко,одиноко…
І настрій мій розвіяли вітри.
А втрати біль піднявся так високо
За гори…Де лежать круті сніги.
Здавило серце каменем тернистим,
Не можу ворухнутись через плач,
І жаль-печаль веселкою нависне…
Не розгадать той лабіринт задач.
Дивлюсь у небо,стримую ридання…
Шукаю очі мамині в пітьмі.
Якесь далеке й сильне сподівання
Керують мною,а вуста німі.
Ти подивися зіркою на мене,
І місяцем вечірнім посміхнись.
Подай же знак! Лише одне знамено…
І росами ранковими вернись.
Мені так важко,мамочко,без тебе,
І без порад твоїх,без теплих слів.
І я підводжу очі свої в небо,
Та відчуваю дотик снів-снігів.
А ти далеко,ти високо,мамо…
І віє холодом з небесної пітьми.
Та тільки згадкою тепер так само
Зігріють серце сковані сніги.
Ця усмішка щоночі мені сниться,
А очі посміхаються у даль…
Так пристально…а в грудях рветься
Оте моє серденько…сліз печаль.
Як сумно, важко, одиноко
© Copyright: Мария Кирилова-Лукавецкая, 2018
Свидетельство о публикации №118012105045
Свидетельство о публикации №118012105045
Рецензии