Коли стука весна

Сьогодні в душу стукала весна,
Та я її до себе не впустила…
А так чомусь обнять її хотіла,
Вона трохи постукала…й пішла.

Вона до мене не наполягала,
І не вривалася. А треба було їй
І двері відчинить,що б  не казала…
І вже впустити в душу буревій.

Давно в серденько осінь вже прокралась,
І почала розводити мости.
Вона в мені володаркою стала,
Життя перетворила моє в сни.

Ті думи моє серце полонили,
Забулося,заснуло,відцвіло…
Я скинути все це не мала сили,
Бо міцно вкоренилося воно.

…Отак би й було,якби не кохання…
Воно так підбадьорило мій стан,
Що розбудило серце моє зрання,
І відчинило двері моїм снам.

І все навкруг ожило,розцвіло…
Птахи принесли радість в моє серце!
А вітром мої коси розплело,
І очі знову стали як озерця.

Якесь тепло заполонило душу:
Хотілося кричать,співати всім!
Весні я поклонитись низько мушу-
Заснуть не дала,листю пожовтіть.

Коли ж та доля стука вам весною,
Ви відчиніть-вона до вас прийшла!
І повертатися не раджу вам спиною,
Бо більше не повернеться вона!..