Вже сонце заглядало у вікно,
І зупинилось на моїм обличчі.
Воно не потривожило його,
Лиш лоскотало мої очі нишком.
Промінчики стрибали по стіні,
І відбивались зайчиками спішно.
Але вже було байдуже мені,
Тільки не здавались вони…смішно.
Так і гралися вони б кумедно,
Якби вітерець не залетів.
Він зашелестів на шибці видно,
І мене нарешті розбудив.
Я відкрила очі-що я бачу,
Промені ті грались по стіні,
Ну а вітерець так ніби плаче,
Розганя думки свої сумні.
Може вітер собі сумував,
Думав думу собі невеселу,
Та чіпати променів не став,
Слідкувати їхню став розвагу.
Так і люди .Як життя не мед,
Не торкайся сумом перехожих…
Почекай- а може все пройде,
І для тебе буде день погожий.
Сон
© Copyright: Мария Кирилова-Лукавецкая, 2018
Свидетельство о публикации №118011908355
Свидетельство о публикации №118011908355
Рецензии