В тер глумився...

   Вітер глумився, віщав непогоду,
   Щось насторожено зойкнуло в грудях…
   Нам не дано обдурити Природу –
   Гасло це, мабуть, затьмарилось в людях?!.
       
    Кидає смерч невблаганні пориви,
   Темрява очі відкрила лукаві…
   Небо дрижить від шаленої зливи,
   Хмари в знемозі вирують в оправі

   Грому і блискавок… Що ж це за кара?..
   Бог посилає нам Звістку про Себе,
   В Душах – мамона, а мрії примарні
   Нас роз’єднали навіки із Небом!..

   Жити без Бога – велика омана,
   Шлях той до темряви Душі провадить,
   Очі закрила незряча савана,
   Погляд затьмарений, підступ і зрада

   Всюди лютує, людей розтинає,
   Гріх і пороки – у Душах злиденність,
   Та громовиця невпинно палає –
   Згадка про те, що життя наше – тлінність!..

   Біблія каже: «В гостях ми, не Вдома!..»
   Що ж на чужому столі бенкетуємо?..
   Ось і діждалися повені, грому,
   Може, хоч так нашу міць загартуємо?..

   Богу Подібність свою відкриваймо,
   Вічність закладена в кожному Серці,
   Духом Святим наші Душі єднаймо,
   Поки є час – знак Божественних терцій!..

   Лідія Вовк
28.06. 2017,  9-47

Примітка:1. Вірш написаний після великої непогоди, яка відбулася в Києві та в Кам’янець-Подільському 26 червня цього року;
2.  терція – в даному випадку , інтервал.