Попытка перевода из Стуса...

У цьому полі, синьому, як льон,
 де тільки ти і ні душі довкола,
 уздрів і скляк: блукало серед поля
 сто тіней. В полі, синьому, як льон.
 А в цьому полі, синьому, як льон,
 судилося тобі самому бути,
 судилося себе самому чути –
 у цьому полі, синьому, як льон.
 Сто чорних тіней довжаться, ростуть,
 і вже як ліс соснової малечі
 устріч рушають. Вдатися до втечі?
 Стежину власну поспіхом згорнуть?
 Ні. Вистояти. Вистояти. Ні.
 Стояти. Тільки тут. У цьому полі,
 що наче льон, і власної неволі
 на рідній запізнати чужині.
 У цьому полі, синьому, як льон,
 супроти тебе – сто тебе супроти.
 І кожен ворог, сповнений скорботи,
 він погинає, але шле прокльон.
 Та кожен з них – то твій таки прокльон,
 твоєю самотою обгорілий,
 вертаються тобі всі жальні стріли
 у цьому полі, синьому, як льон.


Василий Стус

 * * *

 В этом поле, синем, как лен,
 где только ты и ни души вокруг,
 увидел и скляк: бродило в этом поле
 сто теней.  В поле, синем, как лен.
 А в этом поле, синем, как лен,
 суждено тебе самому быть,
 чтобы познать судьбы, как покаяния,
 в этом поле, синем, как лен.
 Сто черных теней довжаться, растут
 и уже, как лес сосновой малышей,
 устрич отправляются.  Прибегнуть к бегству?
 Тропу собственную, будто провод, свернут?
 Нет.  Выстоять.  Выстоять.  Нет -
 стоять.  Только здесь.  В этом поле,
 словно лен.  I собственной неволе
 познать здесь, на родной чужбине.
 В этом поле, синем, как лен,
 против тебя - сто тебя против
 и каждый противник - в скорби,
 и каждый противник, запретов
 не зная, вергатиме проклятие,
 будто камень.  Всякую проклятие
 твоей одиночестве обгоревший.
 Одичал дух и не узнает тела
 в этом поле, синем, как лен.