Легко
Насправді, блукати у хмарах легко.
Я роздмухую їх, ніби великі пухнасті кульбаби.
І розлітається хмарина по небу легким пір'ям,
наче загубленим білими лебедями або ангелами.
Дрібні брижі несуть мене кудись далеко
та раптом розсипаються по небу окремими пластівцями.
Доводиться перестрибувати, мовби з каменя на камінь.
На одному з них у мене запаморочилось в голові.
Не від страху - від спогаду,
як одного разу переходили з тобою у такий спосіб річку,
як цілувалися на кожному камені.
Шаленіла довкола бурхлива гірська течія...
Шаленішою за неї було тільки наше життя.
Хмари ніби відчувають мій стан, -
спочатку темнішають, потім скупчуються
і здіймаються вгору мінливими химерами.
Я піднімаюся разом з ними,
сідлаючи одних, розкуйовджуючи левові гриви інших.
Хмари чорніють, глухо гомонять про щось змовницьки,
миттєво зводять високі храми
замки з численними вежами,
освячують їх блискавицями.
Як не зайти в них, як не покаятися,
що знову розбурхала тихе життя спогадами...
Сліпучо-білі, темно-сірі, сріблясті, бурі, попелясті, чорні...
позолочені ранковими чи вечірніми променями -
блукати вами так легко.
_____
Слід літака, що вкотре забирає тебе у мене
це та ж хмара...
але чомусь, коли намагаюся бігти нею навздогін,
падаю і розбиваюся
знову...
Авторський переклад російською
Легко
На самом деле, блуждать в облаках легко.
Я раздуваю их, будто большие пушистые одуванчики.
И разлетается облачко по небу легким пёрышками,
словно оброненными белыми лебедями или ангелами.
Мелкая рябь уносит меня куда-то далеко
но вдруг рассыпается по небу отдельными хлопьями.
Приходится перепрыгивать, будто с камня на камень.
На одном из них у меня закружилась голова.
Не от страха - от воспоминаний,
как однажды переходили с тобой таким образом реку,
как целовались на каждом камне.
Неистовствовало вокруг бурное горное течение...
Неистовей него была только наша жизнь.
Облака будто чувствуют мое состояние, -
сначала темнеют, потом скапливаются
и поднимаются вверх меняющимися химерами.
Я поднимаюсь вместе с ними,
седлая одних, растрепывая львиные гривы других.
Облака чернеют, глухо шумят о чем-то заговорщицки,
мгновенно возводят высокие храмы,
замки с многочисленными башнями,
освящают их молниями.
Как не зайти в них, как не покаяться,
что снова взбудоражила тихую жизнь воспоминаниями...
Ослепительно-белые, темно-серые, серебристые, бурые, пепельные, черные...
позолоченные утренними или вечерними лучами -
блуждать вами так легко.
_____
След самолета, что в очередной раз забирает тебя у меня
это то же облако...
но почему, когда пытаюсь бежать ему вдогонку,
падаю и разбиваюсь
снова...
Свидетельство о публикации №116111207083
наче загубленим білими лебедями або ангелами.
***
Чарівний вірш, Ольга, дякую! Творчого надхнення надалі!
Светлана Пономаренко 02.06.2017 17:32 Заявить о нарушении