Басейн... Татусь... Два хлопчики... I крик...
Два хлопчики... Маленькі... В окулярах.
Татусь над ними – наче чорна хмара:
дощить із нього гнівом слів пустих...
Не скоїли нічого, свідчу я.
Сміялися. І злегка пустували.
Як хто не знає: дітям завжди мало
забав і сміху – що того життя...
Але татусь кричав, як на чужих.
І вигнав тих малих синів з басейну.
Я, може, видав тайну вам сімейну...
Та, як не любиш, чом ти родиш їх?..
Свидетельство о публикации №116062906967