Басейн... Татусь... Два хлопчики... I крик...

Басейн... Сім'я у роздягальні... Крик...
Два хлопчики... Маленькі... В окулярах.
Татусь над ними – наче чорна хмара:
дощить із нього гнівом слів пустих...

Не скоїли нічого, свідчу я.
Сміялися. І злегка пустували.
Як хто не знає: дітям завжди мало
забав і сміху – що того життя...

Але татусь кричав, як на чужих.
І вигнав тих малих синів з басейну.
Я, може, видав тайну вам сімейну...
Та, як не любиш, чом ти родиш їх?..


Рецензии