Я змушений буду твоїх полюбити дітей.
Усіх діточок, тих, яких народила до мене.
І я обіцяю, що буду достатньо смиренним,
щоб втримати небо над вами всіма, як Антей.
Кровинок чужих я до тебе іще не любив.
Так що ж там чужого, як всіх ти носила під серцем.
Чужого нема, розмірковую вголос, не сердься.
На всіх мене вистачить, я обіцяю тобі.
Кохання не всі починаються з чистих листів.
Бувають такі сторінки, де рядків вже чимало.
А, знаєш, ти з дітьми лиш дорогоцінніше стала.
...Навряд чи б я зміг це казати, якби не любив.
Зiзнання дорослих людей, або Твiй Антей
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116061909535
Свидетельство о публикации №116061909535
Рецензии