Вона його відштовхнула
Коли у дверях він торкнувсь її щоки.
У літній безодні неба
Сіяли не йому зірки.
- Щось трапилось? – промовив стиха,
У відповідь сухе: «Нічого!»
Він не спитався: з ким вона була?
Звідки прийшла й чому так довго?
Він більш нічого не сказав її,
Зняв з неї плащ,
Що пах чужим парфумом…
І в мить наповнились його думки
Болючим та нестерпним шумом.
Біль впала в глибину душі,
І мов змія там оселилась.
Він більш не був її життям
Тепер вона йому лиш зрідка снилась…
Пізніш він думав, що її забув
Та в літню ніч коли дививсь на зорі…
Він згадував несказані слова
І малювала біль в душі узори…
Она его оттолкнула
© Copyright: Ольга Заика, 2014
Свидетельство о публикации №114062403009
Свидетельство о публикации №114062403009
Рецензии