Нудьга не строїть почуття мовчанням,
не стане тиша пліткувати із дощем,
сльозами пам’яті чіплятись за минуле
наше…
Ніщо сліпа надія, коли вітер тужить,
мов навіжений, від голоду мрій кричить
негодою зниклих і пристрасних днів…
Нащо:
в пітьмі небуття тане прірвою далеч,
і німіє ввесь світ у полоні таїни,
тої вічності, що вкутує нас у печаль
забуття?..
Наше нащо...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114051308972
Свидетельство о публикации №114051308972
Рецензии