Куди тiка вiтер долi?..
Німих думок сліпі зізнання
ховались в затінку від сонця.
Не збутись вірі в час прохання,
перегортає вітер долі…
Чим далі ми зайдемо в сон,
неспокій поперек стає…
Уперто Вічність марить знов,
тривожним таїнством зове –
отруйним диханням цвітінь
до надприродної жаги…
І вдень лишає холод тінь,
з уламків мрій іще кровить…
Повилась дійсність з жахом сну,
слова невимовні до ранку,
коли не пізно поверну,
я маю право теж на щастя!
Хай серце в ритмі хвилювання,
без гніву спокій на душі
незрозумілого бажання:
недолюбити, щоб жаліть,
про безкінечність, що втікає…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114042809935
Свидетельство о публикации №114042809935
Рецензии