В неволi розлуки, в слiпому жалiннi...
В голодному небі ні зірки немає.
Мандрую до тебе крізь терни в мовчанні
над прірвою долі торкаюсь в останнє
високості мрії, сльозами зізнання…
Розтріпані, голі – думки твої смілі,
де радісно було, ще ти обзивалась,
мене вчила жити, щоб я тобі вірив,
щоб знав, як любити без сліз, без вагання…
Не грався… Хто ж грався, шибки бив з розсердя,
знадвору до серця торкався натхненням?..
То ж вітер сміявся, гукав у безмежність
у гості, до себе він нас наче жебрав…
А ми й не пручались, Любові торкались,
як Волі, що снилась в самотньому літі,
нам пам’яті квіти, обійми лишились,
в неволі розлуки, в сліпому жалінні…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114041201797
Свидетельство о публикации №114041201797
Рецензии