***
Вітер бавиться в тиші з нетерпінням своїм…
У відлунні німім обіймає світ мрій.
Диким диханням рве байдужості струни.
Здавлося її воля замкнена у мовчання…
Невпинно і боляче всім робиться знову –
він жадає її лиш одну, аж до скону…
Десь тікає з неволі думок і забирає її з собою –
в незвідану далечінь, навіть не питаючи…
Тягнеться до свободи неба, де вона була
незаймана болем і спочивала щаслива тим,
що було, і рада тим, що має бути…
Обіцяла ж любити, і не ранити більше нікого –
не вийшло… не сталось того…
Віра сумнів забрала його, одиноку її обіймаючи
тиша сплутала біль із життям,
спокій викрала снів у обох…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114041201774
Свидетельство о публикации №114041201774
Рецензии