Коли пригортались,
розгублені пристрастю, ми,
ледь чутно благала:
"Доволі, доволі зими...".
Вертляві пір'їнки, –
весняних підслухати мрій, –
злітались сніжинки
на кінчики звабливих вій.
А сніг для любові
ніколи не буде рідня.
Та радше вже повінь.
Хай грім серед ясного дня.
"Доволі... Доволі...", –
молити не можемо ми.
Бо губи до болю
зрослись поцілунком зими...
Коли пригортались, або Зимове кохання
© Copyright: Миклош Форма, 2014
Свидетельство о публикации №114020401445
Свидетельство о публикации №114020401445
Рецензии