Любов без меж...
Горнеться небо до краю простору,
де дні, ховають чорні мрії снів,
там почуття німіють, і вгасають,
мов палкий вогонь
отих сліпих на двох надій…
Якщо не вірити у розфарбоване життя,
не зазирати в світ дзеркал,
нащо тоді любов?
Не називай життя ілюзією гри,
коли ти сам на уявляв собі любов
одягнену в вбрання весни –
вона завжди твоя була, і є!..
І ти ішов назустріч їй,
ти роздягав її у літні дні під променями сонця,
до осені холодної дійшли її спустошливі бажання…
Щораз під лід вона ховала сльози,
вгортаючи у ковдру снігу біль –
своє мовчання…
А він гукав її дарма, чи ж ні?!
- Невже інакші вчора стали:
земля і небо?..
- Невже сьогодні покохались
разом, безмежно?...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114011609355
Свидетельство о публикации №114011609355
Рецензии