Вовки

На світ родилось вовченя одне
В кубельці теплому під старим дубом,
Маленьке,гарне,сіре та смішне,
З блакитними очима і єдиним зубом.
Росло воно все по годинах,не по днях,
Сильним,дужим,жвавим вовком.
На полюванні разом міг спіймать коня,
Нехитра у п’ять місяців уловка…
Він виріс – гарний,синьоокий!
Весь ліс, без сумніву його.
І вилізав на схил високий,
Та й вив.
І радий був з того.
Аж ось настав такий момент,
Коли йому одна вовчиця полюбилась…
Вовк вліз на свій камінний постамент,
(Щоб та його добряче роздивилась);
Кохання сильне спалахнуло вмить…
Коли владар на полювання, - то й вона за нимбіжить…
Але одного дня з’явились люди… -
Найжорстокіші, безжальнії створіння.
Принесли за собою смерть, вогонь і страх…
Отак прийшов кінець його правлінню…
Його правління потерпіло крах…
І ось віч - на - віч люди й плем’я вовче,
В мовчанні і напрузі постояли мить…
Вовчисько наш був на чолі,він миру хоче!..
Та все – таки прийдеться кров точить…

Мечем людина на вовків вказала,
Зірвались з місця і побігли зразу всі!
Вовчиця нашого героя загарчала,
І кинулась на тих,що збоку у вівсі.

Бій завершився досить швидко…
Жодної людини не лишилося в живих.
На сотні метрів трупи було видко,
Вовків й людей жорстоких,злих…
А залишився тільки…Синьоокий вовк…
Ввесь у крові,порізах і в глибоких ранах,
Він підкульгав до мертвої вовчиці,і завив…
Та в розпачі замовк…
Кохана!!..
Володар вив все знову й знову!
Нікого не зосталося з рідні…
Він бачив п’ять хвилин тому її живу – здорову!
А зараз - …Лиш тіла скривавлені одні…
Вовк був тепер,як перст,один!
Його уже не турбувала біль розідраних судин!
Він гірко,тужно і прекрасно вив!
Бо він лиш вовк…І плакати не вмів…
;