Печальнi спогади тривожать
Давно не має вже батьків.
Сумними видались дороги,
Серед оголених вербів.
Я пам’ятаю їх обличчя,
Слова, яких не розуміла.
Ви відійшли у потойбіччя,
Душа неначе скам’яніла.
Прошу, верніться хоч на хвильку!
Усе про себе розповім.
Головоньку схилю низенько,
Дощем проллюся громовім.
Тепер усе я розумію,
Тривогу вашу та жалі.
Без вас недуга, цепінію,
Курличуть в небі журавлі.
Я повертаюся в дитинство,
Ніхто мене так не любив...
І затишне батьків обійстя,
Не покидає моїх снів.
Матуся рідна, мій татусю!
Простіть, я знаю – завинила.
За вами я в житті журюся,
Воно понівичило крила.
Шкода, що пізно розумієм,
Тебе, оспіване життя.
Давайте разом поміркуєм,
Нема страшніше каяття.
Свидетельство о публикации №113012204250