У щирих снах, відвертих самих,
Ми мрії бачимо свої.
Та обіцянки, ті що збарив,
Лежать у схованці в душі.
Твої уста, твої бажання,
Ми все розділимо на двох.
Мої помилки та страждання,
Єдина назва їм любов.
Тобі я зовсім не потрібна,
Ти так казав, вважаєшь так.
Нажаль не зірка я провідна
Та я не знаю себе маєш як.
Чому усі ці злі окови, мене до себе звуть частіше?
Чому таке жахіття? Страх, за мене дуже він сильніший.
Ніхто мене не порятує,
Ніхто не зможе, не збагне.
Лише свій час отак змарнує,
Увагу навіть пригорне.
Але навіщо ті страждання,
Навіщо я тримаю так,
Оте розстрілене кохання,
Та уст твоїх приємний смак.
Не рятуй
© Copyright: Виктория Петросян, 2012
Свидетельство о публикации №112060709070
Свидетельство о публикации №112060709070
Рецензии