чорна кiшка

Я чорна гарна і розумна кішка.
Ступаю впевнено і м’яко на доріжку.
Куди я йду? Це як вже заманеться…
Туди, де щось до мене усміхнеться.

Ви двері прочиніть: що є у вас цікаве?
О, Ви поснідали і заварили каву!
Нявчанням я не буду Вас морочить:
Присяду і дивитимуся в очі.

«Яка розумна киця! Їсти хочеш?» -
Самі дасте отой смачний шматочок.
Поласувавши, вмиюся гарненько,
Пройдуся… О! Постіль! Яка м’якенька.

Я ляжу головою на подушку
Ще й лапою прикрию своє вушко…
Ви ж , добрий і такий сердечний,
Примоститеся десь собі скраєчку.

Я потягнуся, випрямивши лапи,
Посуну вас ще далі в край канапи.
Щоб не тривожити мене,Ви сядете в куток.
Я ж, позіхнувши, знов скручусь в клубок.

Прокинувшись, манірно покачаюсь,
Можливо, Вас порадую – пограюсь.
Лиш тільки не тягніть мене за хвіст –
Вдряпну до крові, покажу всю злість.

Собою ж балувати довго Вас не стану.
Хай буде пізно вже, чи буде дуже рано,
Обридне все – в ту ж мить я неодмінно
Піду від Вас, бо кішка завжди вільна!