Сиділа гордо на своєму троні,
У пишних шатах, в золотій короні.
Холодний погляд, гордая постава,
Велична і розкішна, ніби пава.
Лиш поглядом кидала гордовито,
Коли до ніг її схилялась свита.
З достоїнством послів приймала.
Усі накази чітко віддавала.
Її лице – закам’яніла завше маска,
Не прочитать в очах ні гніву, ані ласки.
Упевнено перо в руці тримала.
Як милувала чи кого карала.
Тверда в усьому, ніби справжня криця, -
Завжди такою знали всі царицю.
Коли ж тонув палац у сновидіннях ночі
(Лиш варта не змикала свої очі),
Тоді сама під покривалом тьми
Цариця плакала жіночими слізьми.
Цариця
© Copyright: Татьяна Жихарева, 2012
Свидетельство о публикации №112033109631
Свидетельство о публикации №112033109631
Рецензии