Сон

                Себя не обманывай, знай,
                Верных Христу ожидает рай,
                Его Святая обитель,
                Предателям – вечная гибель!
                "СОН" 
                ***
                Бачу сон, в пітьмі іду,
                "Люди де це я?" – "В Аду!", –
                Сотні тисяч голосів,
                Відгукнулись наче спів.
                ***
                Придивляюсь, все палає,
                Та картина проступає:
                Стони, крик, вогонь здіймає,
                Нечисть бігає, стрибає.
                ***
                Дивлюся, як крізь пелену,
                І бачу річку вогняну.
                Питаю: "Що це?", дим повсюди,
                – "Отут сидять – Великі люди!"
                ***
                Першу бачу Роксолану –
                "Героїню бездоганну",
                Вона із пекла виступає,
                Та русу косу розплітає.
                ***
                А нечисть зразу підбігає,
                В вогонь тризубами штовхає,
                За те, що віру продала,
                За те, що відьмою була.
                ***               
                Дим знову наче розступився,
                Степан Бандера сам з'явився,
                У нього руки до плечей в крові,
                А під ногами мертві діточки малі.
                ***
                Із темряви знов біси вибігають,
                З живого з нього шкіру обдирають.
                За зраду, що в "СС" служив,
                Мільйони люду погубив.
                ***
                А ось і гетьман малороський –
                Іван Мазепа – зрадник польський,
                А поті шведам запродався,
                Тим, що він збоченець, пишався.
                ***
                Лице у нього наче сажа,
                А по бокам рогатих стража,
                Всі, кого зрадив, стоять повсюди,
                І голос:"Це новий Іуда".
                ***
                "На православну Русь Святу,
                Привів католицьку орду,
                Та тридцять "сребреників" взявши,
                На вік залишиться в Аду!"
                ***
                Пробачення йому нема, 
                Навіки проклятий – "Анафема!"
                А ті, хто його нині прославляють,
                Прокляття те, на себе накликають.
                ***
                Християнин, та патріот,
                Вважа Шевченка весь народ,
                Враз розступився адський пар –
                Стоїть насупившись "Кобзар".
                ***
                Царя Святого ненавидів,
                Народ до бунту закликав,
                Та в одержимості своїй,
                Велику Русь в віршах поправ.
                ***
                Блудник, пияка, лицемір,
                Відступникам всім – ідол і кумір,
                "Хрещений батько українського нацизму",
                Чий погляд просить екзорцизму.
                ***
                У віршах Бога проклинав,
                "Пролити крові!" – закликав.
                Від зрадницького духу не звільнився,
                І "богоборцю древньому" вклонився,
                У нього в рабстві опинився,
                Холопом був, холопом залишився.
                ***
                А ще є таємниця, що Тарас,
                Я дуже вибачаюсь, - підорас,
                Така ось рима, це не жарт,
                А впертий, безперечний факт.
                ***
                Але найбільший гріх, що він зробив,
                Це те, що Богородицю хулив,
                В таких талан і розум відбирає,
                Господь цього не вибачає.
                ***
                Масон був, демонам служив,
                Штовхав людей до революцій,
                Навіки душу загубив,
                Відправлений до екзекуцій.
                ***
                Ще бачив я у казані,
                Киплять відомії натури:
                Шухевич там, Франко, сидить Петлюра,
                Махно й Грушевський варяться на дні…
                ***
                Вмить "українізатор" головний з'явився,
                На цих "героїв" люто подивився,
                В минулому найрозумніший янгол,
                Якого зараз звуть – диявол.
                ***
                Своє мерзенне слово,
                Він сказав шипляче:
                "Оця продажня погань,
                Що ти зараз бачиш,
                ***
                Усе життя мені служила,
                Продавши Бога,
                Ти не жалій їх,
                Їм туди й дорога".
                ***
                Жовто-блакитний шведський прапор,
                У них над головами мерехтить,
                А рядом, біля казана,
                Язичеський тризуб стоїть.
                ***
                Один казан стоїть пустує,
                "Для кого він?,"– питаю я.
                "Лжепатріарху Філарету,"–
                Відповідає чортівня.
                ***
                "Невдовзі він сюди прийде,
                Христопродавців приведе,
                У цьому казані він буде,
                З юрбою бешених іудів.
                ***
                А тим, за нами, хто пішли,
                На зраду "Томос" надали,
                В "АвтоФекалію іуд збираєм,
                Сміємся й в ряси одягаєм.
                ***
                А ваша "церква помісна" та самосвятська,
                Вона моя, готує до мук адських,
                Любові в серці, хто не має,
                Того до себе закликає.
                ***
                Ще є у вас, так звані, "незалежні" козаки –
                Вони Русі Святої зрадники,
                Красуються з тризубами на картузах,
                Цих ряжених усіх чекає жах!
                ***
                А ті, що нині правлять в Україні,
                Усі "свідомі", "незалежні", та "єдині",
                Собі вже заробили пропуск в ад,"–
                Сказав весь чорний, та рогатий гад.
                ***
                "Вони себе всі православними зовуть,
                Ікони всі цілують, та у храм ідуть,
                Але брехня страшна ця,
                Їм на голову вернеться,
                Бо поцілунок той – він
                "Поцілунком Іуди" зветься.
                ***
                Хто сльозино гімну підпіває,
                До серця руку прикладає,
                Той перший в лютую напасть,
                Цю Батьківщину і продасть".
                ***
                А потім він замислившись на мить,
                Той демон, знов промовив в слух:
                "Ці "українські патріоти", як і ми,
                Терпіть не можуть "Руський дух".
                ***
                Із-за туману, з-за гори,
                З'явилися чотири жіночки старі,
                Це матері, отих, значних персон,
                А мій продовжується сон.
                ***               
                Жінки із аду вилітають,
                На грішну землю потрапляють.
                І бачуть – мітинги ідуть,
                Паради, квіти всі несуть.
                ***
                Бандерівці ідуть, нацисти,
                Бритоголовії ОУНівці, фашисти,
                У вишиванках йде парад,
                Крокують хлопці прямо в ад.
                ***
                До пам'ятників їх дітей,
                Прийшли громадою всієй.
                Гучні промови промовляють,
                "Героїв" мертвих "поминають".
                ***
                Аж голос з неба, наче грім,
                Але не чути їм усім,– :
                "Чим більше їх тут прославляють,
                Тим дужче біси їх карають,
                Чим більше будуть шанувати,
                Там будуть зліше катувати".
                ***
                Але почули матері,
                Громаду, де малі й старі,
                Штовхають, б'ють, кричать, та плачуть,
                Але не чують їх, не бачуть.
                ***               
                Людей не в змозі розігнати,
                Давай до Господа благати:
                "Прости Господь, нас пожалей,
                Мы просим за своих детей.
                ***
                Спаси же Господи детей,
                Послушай Ты хоть матерей,
                Он может всё, Он пощадит".
                Но отвернулся Бог, молчит.
                ***
                Смотрю, по кладбище идёт,
                Среди могил, переступая,
                Согнувшись, женщина седая, 
                Найдя могилку, крест кладёт.
                ***
                Ни памятников нет, ни обелиска,
                А деревянный православный крест,
                Парадов нет здесь, митингов и близко,
              Лишь ветерок дохнёт, прохладой этих мест.
                ***
                А на кресте, на карточке простой,
                С улыбкою парнишка молодой.
                Тельняшка, камуфляж, да голубой берет,
                А под тельняшкой на груди,
                Видать нательный крест.
                ***               
                И присмотревшись, я вдруг вспомнил,
                Ведь это – Женя Родионов.
                В плену, он крест, с груди не снял,
                За это, голову отдал.
                ***
                За Веру, за Отечество, Царя,
                Погиб он – "за други своя",
                Ислам нечистый не приняв,
                За Веру предков грудью став.
                И Русь Святую не придал,
                От Господа венец принял.
                ***
                Глаза ж откройте лицемеры,
                Предатели отцовской веры,
                Кто настоящий патриот,
            Мальчишка этот, или "самостийный сброд"?
                ***
                Который в НАТО нас ведёт,
                Свой "затуманенный" народ.
                Премьер-министр, иль президент,
                Або "Верховна зрада",
                Которые служить нечистым очень рады?
                ***
                Нет,– Русский воин, в девятнадцать лет,
                Даёт нам удивительный ответ:
                "Судьбы счастливее не пожелать –
                Чем жизнь за Родину отдать".
                ***               
                А женщина та – Жени мама,
                Она идёт к ступеням храма,
                Заходит в церковь, в тишине,
                Икона сына на стене.
                ***
                Она не видит; яркий свет!
                И сын весь в белое одет,
                Спустился прямо с неба к нам,
                В обычный сельский, скромный храм.
                ***
                На всю округу свет разлился,
                А крестик на груди светился.
                И голос с неба: "Он Святой!
                Наш русский воин молодой".
                ***
                Ещё раз голос тот раздался,
                Чтоб люд в героях разбирался:
                "Одни за Веру души клали,
                Другие дьяволу продали,
                ***
                Пускай запомнит любой мерзавец,
                Какой его бы власть и слава не была,
                Но не один христопродавец,
                Не минит адского котла.
                ***               
                Путь к истине, вы, если не найдёте,
                Где правда, а где ложь не разберёте,
                То душу потерять вам будет очень просто,
                А ведь у ада имя - "Поздно"!
                На этом свете не поймёте –
                С предателями в ад пойдёте!"
                ***


                04.04.2009г.