Настрiй - осiнь...

Симфонія  минувшого  бажання...
В  навушниках  -  немає  звуку...
Лише  по  підвіконню  чутно  стуки  - 
То  дощ  так  плаче  за  своїм  коханням.
А  ззовні  -  ти  руда.  І  настрій  -  осінь...
Куди  іти,  де  жити,  як  зігрітись?
Тобі  так  холодно.
не  знаєш  де  подітись.
А  навкруги...ти  чуєш...осінь...осінь...
І  знову  одягаєш  маску  "Все  окей".
Ідеш  на  вулицю,  фальшиво  посміхаючись.
За  музикою  в  плеєрі  ховаючись...
І  знову  нажимаєш  кнопку  "Play".
А  там  -  весна...
у  звуках  ніжних  скрипки...
а  там    -  вона.  Твоя.  одна.  Єдина.
Фортепіано.  Ми  давно  вже  звикли...
Але  минають  тижні,  дні,  години...
ЇЇ  нема.  ЇЇ  -  уже  не  буде.
Так...і  мені  Здається,  це  реальність....
Ми  звикли  і  до  того,  що  розстались...
Й  до  того,  що  навколо  -  інші  люди.
А  почуття...Хіба  у  тому  є  якась  потреба?...
Ми  звикли  грати  вже  відведені  нам  ролі...
Коли  нам  ЩАСТЯ  -  і  того  не  треба.
Бо  ми  -  Актори,  -  Ми  давно  позбуті  волі.

10.10.09