Сергей Жадан. Черная звезда арестантов...

***

 

Черная звезда арестантов вверху горит,
и сыреют в тумане верб  ветки разлогие.
И юный торчок смотрит на фонари,
третьи сутки сидя в областной наркологии.

 
И на скрипучих  матрасах пока
спят братья-торчки рядом с ним, 
и пока сновидений плывет золотая река,
он тюремные  песни поет, наплевав на режим.

 
И месяц краснеет в окне, как пожар,
и слезу утирает седой санитар,
и себя накачав желтым чаем из трав,
вспоминает, взгрустнув, старый добрый минздрав.

 
А он поет:

Злые люди  стены строят глухие,
и не надо мне вешать на шею
трудовую свою терапию -
я всегда буду делать только то, что умею.
Никто за меня не скажет мои слова,
никто за меня не сделает мою работу,
пора на свободу, скоро жатва в полях,
и сидеть мне тут, прямо скажем, без понта.
И когда я выйду отсюда, сбивая рассветные росы,
и когда приду домой заливными лугами,
моя мама отдаст мне мои папиросы,
друзья детства сойдутся  с полными кораблями.
И рассеется ночь, и эта печаль во мне,
и падут вавилонские стены  и тюрьмы понурые,
и на работу шагая по свежей стерне
псалмы запоют  веселые драпокуры.

 
Ночь ушла за луга, за горбы,
со всем  барахлом, с казенным своим покрывалом,
и радость росла, как лесные грибы,
над печальным торчком и отзывчивым медперсоналом.

И слово правды вздымало свое крыло,
и вздымало свое крыло любви слово,
и солнце в зеленом небе на запад плыло.
Зерновые тянулись за ним и бобовые.

с украинского

 

+ + +         

 

Чорна зоря арештантів висить угорі,

і стебла трави від нічного туману цупкі й вологі,

і юний торчок дивиться на ліхтарі,

сидячи третю добу в обласній наркології.

 

І доки сплять на матрацах брати-торчки,

доки прострілюють тишу старі пружини,

доки пливуть сновидінь золоті річки,

він співає тюремних пісень, не дотримуючись режиму.

 

І місяць ховається злодієм серед хмар,

і втирає сльозу найпохмуріший санітар,

заливаючись жовтим чаєм із сушених трав,

поминаючи добрим словом старий мінздрав.

 

І він співає:

жорстокі люди зводять високі мури,

Джа не вигадував для мене цю трудову терапію,

мудрості тобі не додадуть жодні мікстури,

я завжди буду робити лише те, що я вмію.

Ніхто не скаже за мене мої слова.

Ніхто не зробить за мене мою роботу.

Час на волю, бо скоро почнуться жнива,

І тому сидіти мені тут, скажемо прямо, без понту.

І коли я вийду звідси, збиваючи вранішні роси,

і коли я прийду додому запашними полями,

старенька мама віддасть мені мої папіроси,

а друзі дитинства зійдуться з повними кораблями.

І ніч буде минати, і туга з нею,

і падуть вавилонські стіни, тюремні мури,

і йдучи до роботи скошеною стернею,

будуть співати псалми втішені драпокури.

 

Ніч відійшла за мости, за темні горби,

із усім своїм крамом, з казенним своїм покривалом,

і радість росла, мов лісові гриби, 

над печальним торчком і розчуленим медперсоналом.

 

І слово правди здіймало своє крило.

І здіймало своє крило слово любові.

І сонце в зеленому небі на захід пливло.

І тягнулись за сонцем зернові та бобові.