Осень

  Прислухайтесь, як зашуміло листя, заспівав вітер! Це – осінь! Так, Осінь. Це - вона! Вона прийшла і вже всміхається до нас всіма барвами своєї жовто – гарячої палітри-душі. Ви помітили її посмішку? Вона – в пожовклій траві, в ранковому тумані, в очах перехожих?! Здається, що все тепло, накопичене за рік, звільнилося зі своєї в’язниці!
Яка вона – Осінь? Червона, багряна, як захід сонця, чи, може, ніжна й мелодійна, як Віденський вальс, і напевне що терпка на смак, але все одно така ж добра й ніжна… І навіть дощі, її діти, теплі й приємні, так і хочеться, залишивши взуття десь обабіч, бігати по калюжах, немов у дитинстві.
Холодно, сумно. Вітер, злива. Краплі на склі – сльози? Вірші спливають у пам’яті самі собою і вже немає меж для таємного… Оголена душа аж болить від самотності й чекання, але… Осінь! Вона все приховає й прикрасить – справжня жінка! Жодного зайвого руху. І ніхто не дізнається… А потім заспокоїть і заколише…
Я люблю тебе, Осінь!