Римуй

Дивний пост, я не зрозумів,
Шо робити авторам білих віршів,
Чи може сказати, що то не поезія,
Може просто ми дикі як Полінезія?

Риму треба по життю шукати,
Коли важко стає навіть повітря вдихати,
Береш ручку, папір і ідеш писати,
І на все і всіх стає плювати...

Сидиш, душу виливаєш,
Потім ті вірші від усіх ховаєш,
Потім хтось спалить і прорвало,
Таке у всіх, напевно, бувало.

Спочатку страшно, що засміють,
А потім смішно, коли самі беруть,
У тебе щось нове почитати,
І ти сміло сідаєш писати...

Рядок за рядком з'являється геній,
Справжній Дикий Дух вуличних прерій,
Спочатко невміло робить кроки,
А потім слава прийде через роки.

Ти не такий? а як ТОГО знайти,
Спочатку спробуй, а тоді кажи,
Чи варто писати, чи в сторону зійти,
І молодим дати це пройти?

Я спобував, і цей наркотик,
Наче отруєний дротик,
Захопив і з'їдає повільно,
Вже не звільнюся, він тримає сильно...

Мене зрозуміє кожен, хто також пише,
Може грає сам з собою, може мене вище...
Та він мене точно розуміє,
У нього рима в серці тліє...

Є тут такі, і вони точно знають,
Не дарма гілку форуму тримають,
Щось колись буде, що показати,
А ми поки будемо чекати...